Те, що ти навчився входити в стан радості і високих вібрацій, не означає, що світ стає одразу безхмарним. Погода за вікном не змінюється від цього. Просто зараз є парасолька з ширшими полями, яка дозволяє не так мокнути під час зливи.
Коли навчився включати режим Творця, то думаєш, це я створила цю зливу своїми думками і станами? Або це мене випробовують? Чи зможу я втриматись на високих вібраціях, коли мене закинуть в інші обставити? Як я буду діяти в них? Чи зможу обирати нові реакції? Чи скочусь у старі? Як швидко зможу підвестись? Чи підведусь?
Але в житті не можливо, як в тій пісні “Перечекати цей дощ, перечекати цю зливу” (Прим. - слова з пісні Тіни Кароль “Перечекати”). Так, злива. Але життя воно зараз. Треба брати парасольку і виходити. І зараз вона вже краще защихає від дощу, але не повністю.
Наша паралоська вже не вигинається від вітру в протилежну сторону. Вона міцніша, стійкіша. Якщо перечекати, це не вихід, то будемо іти...
Ще можна порівняти життя із хвилямі в океані, які можна приборкати із дошкою для серфінгу та отримувати від цих хвиль задоволення.
В нас є інтрументи - парасольта та дошка для серфінгу. Просто варто навчитись правильно ними користуватись. Бачити звідки дме вітер, та використовувати його на свою користь. Це, напевно, і є мудрість життя, навчитись іти за вітром, а не боротись із ним. "О, великі хвилі - зараз я покатаюсь. Як же класно!" Такий підхід змінює все.
Колись мені дуже хотілось стабільності. Щоб відчути спокій, розслаблений стан. Цієї стабільності варто шукати не ззовні, а всередині. Ззовні її ніколи не буде. Ви ж бачите. А внутрішня стабільність, емоційна стабільність завжди буде з вами, куди б вас не закинуло. "Злива, хвилі. Я знаю, як з вами можна впоратись. Ще й радіти вам". Складно? Так! Але можливо. Бо життя, воно зараз.
Я беру парасольку, виходжу на вулицю і посміхаюсь краплинкам дощу.
